Глінка Арагонська хота - ноти
Іспанська увертюра № 1 (1845) «Арагонська хота» (Блискуче капричіо на тему арагонської хоти).
Склад оркестру: 2 флейти, 2 гобоя, 2 кларнета, 3 фагота, 4 валторни, 2 труби, 3 тромбона, офіклеід (туба), литаври, кастаньєти, тарілки, великий барабан, арфа, струнні.
В «Арагонській хоті» композитор звернувся до найпопулярнішої народної іспанської теми. Почувши її у виконанні іспанських гітаристів, він був захоплений її своєрідною життєрадісною грацією. Це мелодія хоти (іспан. Jota) — національного іспанського тридольного танцю, що став одним з музичних символів Іспаніі. Саме з хотою були повязані найперші враження Глінки про іспанську культуру.
Послухати і подивитися народну іспанську хоту, до якої звернувся Глінка, можна тут:
www.youtube.com/watch?v=oWsr5CWK94o
«Арагонська хота» відкривається повільним вступом в характері суворого маршу-ходи (Grave). Його музика, з урочистими фанфарами, контрастними перепадами динаміки, сповнена стриманої сили і величі. Це образ суворої і прекрасної Іспанії. Після характеристики «місця дії» розвиток перемикається в «конкретно-подієвий» план. В сонатному розділі, яскраво контрастному до вступу, виникає картина святкових народних веселощів.
Інструментування майстерно передає колорит іспанської народної музики. Легкі pizzicato струнних і щипки арфи розкривають поетичний образ гітарного награшу (1-ша тема головної партії — справжня мелодія арагонської хоти), деревяні духові імітують спів у вокальній частині танцю (2-га тема головної партії — копла).
2:24 — ГП Es-dur, 1 тема.
2:53 — ГП, 2 тема
Використовуючи сонатну форму, Глінка не відмовляється від методу варіаційності. Мотивну розробку він поєднує з варіюванням матеріалу. Уже в рамках головної партії (подвійна тричастинна форма ababa) відбувається варіювання тем.
В побічній ж партії, витонченій і граціозній, що нагадує наспів мандолини, Глінка блискуче реалізує характерну композиційну особливість народної хоти. ПП починається у кларнета.
4:26 — ПП B-dur
Гармонічний план всіх мелодій цього жанру однаковий — ТD DТ. На цій підставі самі мелодії можуть бути почуті як варіанти один одного. Саме так сприймаються обидві теми побічної партії. Вони додаються до початкової ритмо-формули хоти з двох звуків (ТD DT) в якості контрапунктів, утворюючи тим самим серію варіацій (8 тактів до ц.10).
Розробка будується на принципі поступового наростання динаміки, з постійним перемиканням планів: як би «вихоплені» із загальної маси сольні сценки змінюються блискучим звучанням всього оркестру. Перед центральною кульмінацією звучання хоти переривається тривожним тремоло литавр і фанфарами «міді», нагадуючи про тему вступу — це Іспанія, край неприборканих пристрастей.
Найвищу точку розвитку знаменує сліпуче яскрава тема хоти, що проводиться всім складом оркестру. Вона майже відчутно розкриває картину всенародного тріумфування.
Реприза (ц.18) — справжній апофеоз варіаційнності в сонатної формі. Головна і побічна, що здавалися в експозиції різними темами, виглядають тут як єдине чергування варіацій на задану гармонію.
Синкоповані фанфари коди утворюють тематичну арку вступу, але забарвлюються в яскраві, святкові тони.
Отже, унікальність глінкинської хоти в тому, що сонатний динамізм її форми посилений процесом варіювання, завдяки чому відкривається спільність тем.
У цій увертюрі Глінка використовує великий склад оркестру. Особливу роль відіграють кастаньєти — іспанський інструмент, що підкреслює національний колорит, а також арфа.